Сери-перди-грійся.
Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться.
Сміливого куля боїться!
Страху нема там, де його не бояться.
Сонечко нас не чекає.
Сонце низько — вечір близько.
Словами туди і сюди, а ділами нікуди.
Сталь гартується у вогні, людина — в труді.
Силою не хвались — краще трудись.
Сонливого не розбудиш, лінивого не пошлеш.
Семеро одну соломинку піднімають.
Світить місяць, та не гріє.
Січень — року початок, а зими середина.
Сокіл вище сонця не літає.
Сміливим відвага володіє.
Сміливий скрізь переможець.
Справжня людина як не хоробра, то смілива.
Сміливий сам собі кує славу.
Страх силу одбирає.
Сміливий там знайде, де боягуз загубить.
Сам не б’юсь, а сімох не боюсь.
Слово — не стріла, а ранить глибше.
Слова щирого вітання дорожчі за частування.
Стукотить, гуртотить — комар з дуба летить.
Скромних скрізь поважають, а хвальків зневажають.
Скромність прикрашає людину.
Свого «спасибі» не шкодуй, а чужого не чекай.
Скажи мені, хто твій товариш — тоді я скажу, хто ти.
Стругав, стругав, та й перестругав.
Сім раз відмір, один раз відріж.
Сім п’ятниць на тиждень.
Солов’я баснями не годують.
Старається, як мурашка.
Старого горобця на полові не обдуриш.
Сила та розум — краса людини.
Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє.
Скільки голів, стільки й умів.
Синиця пищить — зиму віщить.
Сніг, завірюха, бо вже зима коло вуха.
Сумний грудень і в свято, і в будень.
Сім глаз — алмаз, чужі руки — круки.
Сухар з водою, аби серце з тобою.
Старої любові й їржа не їсть.
Силою не буть милою.
Серце ні на що не вважає — свою волю має.
Сиділа дівка та й висиділа дідька.
Свасі перша чарка й перша палка.
Солом’яний парубок золоту дівку бере.
Сім’я міцна — горе плаче.
Соловей співа, поки дітей нема.
Сім синів годую, всім і щастя готую.
Своя хата — своя стріха; свій батечко — своя втіха.
Свекруха — уїдлива муха.
Своїх багато, а як прийшлось топитися, то ні за кого й вхопитися.
Сідайте, хай ноги для дороги!
Світ великий — було б здоров’я!
Скрипливе дерево довго живе.
Старий багато знає, а ще більше забув.
Старий хоче спати, а молодий — гуляти.
Старе — як мале: що побачить, того й просить.
Старий кіт, а масло любить.
Сподівався дід на обід, та й, не ївши, спати ліг.
Старій бабі і на печі ухаби.
Старість — не радість, а смерть — не весілля.
Смерть не за горами, а за плечами.
Слова, як мед, діла, як полин.
Слова ласкаві, та думки лукаві.
Свій своєму лиха не мисле: як побачить на сухому, то в болото тисне.
Спить, а Химині кури бачить.
Стара лисиця писком риє, а хвостом слід замітає.
Скупому душа дешевше гроша.
Сидить пес на сіні: сам не їсть і другому не дає.
Се така, що не вступить нікому й п’ятака.
Скупий, якби міг, то б два рази одне їв.
Скупий удвоє платить, а лінивий два рази робить.
Стида, як у тої кобили, що воза побила.
Сало гамкнув та на кота звернув.
Сові сонце очі ріже.
Свиню пусти під стіл, а вона лізе на стіл.
Свині на городі одна честь — поліно.
Сидить, як морква в грядці.
Сказано — велика птиця, як горобець!
Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися.
Співаєш добре, а перестанеш — ще краще.
Сорока сороці, ворона вороні, — так і пішло.
Слухай тисячу разів, а говори один раз.
Слово — не горобець: випустиш — не піймаєш.
Скільки вірьовку не плети, а кінець їй буде.
Сиди, Тетяно, бо ще рано.
Сиди, Векло, ще не смеркло.
Стільки з нього користі, як з чорта смальцю.
Скільки зробив, як комар надзижчав.
Спасибі за обід, що наївся дармоїд.
Себе любиш — людей губиш, себе хвалиш — людей ганиш.
Сердитого спиняти — гірш роздратувати.
Сідайте, на чім стоїте!
Слова пристають, як горох до стінки.
Співає, як порося в тину.
Стук, грюк, аби з рук!
Скорий поспіх — людям насміх.
Сяк, так, на косяк, аби не по-людському!
Старий, а розуму за дитину не має.
Сім літ минуло, як музика грала, а він ще й тепер скаче.
Спарувалось двоє: одне дурне, а друге нерозумне.
Сват не сват, а так добрий чоловік.
Скільки світа — стільки й дива.
Слово старше, ніж гроші.
Слово до слова — зложиться мова.
Слово може врятувати людину, слово може і вбити.
Скажеш — не вернеш, напишеш — не зітреш, відрубаєш — не приточиш.
Сяка-така напасть, а спати не дасть.
Сам собі чоловік не ворог.
Стид хоч і не дим, а очі виїсть.
Совість гризе без зубів.
Свого не цурайся — за чуже не хапайся.
Сметаною вареників не зіпсуєш.
Сніданок — перехватка, а грунт — обід.
Сьогодні хоч вола з’їж, а завтра знову схочеш.
Співатиме півень чи ні, а день буде.
Сліпій курці усе пшениця.
Сидить ні в сих, ні в тих, — мов собака в човні.
Сліпому як не світи, все пита — куди йти.
Сильніш від кішки нема для мишки.
Спить, хоч з гармати стріляй.
Старий, як світ.
Стидно, аж вуха в’януть!
Сів, як чиряк на боці.
Сів, як більмо на оці.
Сидить, як убогий за дверима.
Схопивсь, як ошпарений.
Схожий, як свиня на коня, — тільки шерсть не така.
Скривився, як середа на п’ятницю.
Скаче, як теля на мотузку.
Скільки в лісі пеньків, щоб в тебе було стільки синків.
Сам голий, а сорочка за пазухою.
Своїх не страхай, а наші й так не бояться!
Спасибі за рибу, а за раки нема дяки!
Сидить дід на стільці, обуває постольці, а баба мордується, що в чоботи не взується.
Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.
То снідаю, то обідаю — і погуляти ніколи!
Так біжить, аж земля дрижить.
Той діло зробив, хто його завершив.
Тиха вода греблю рве.
Трудова копійка годує довіку.
Треба розумом надточити, де сила не візьме.
Тоді просо засівається, як сухий дуб розвивається.
Теля в сраці, а баба довбнею маха.
Терен груш не родить.
Так тебе люблю, що як не бачу, то вдень спати не можу!
Так любить, як порох у оці.
Трудно дівку силувати заміж, як парубок не бере.
Той сам себе губить, хто чужую жону любить.
Такий добрий, що в ложці води втопив би.
Тіло обіймає, а душу виймає.
Ти його борони від собак, а він тобі покаже кулак.
Ти йому хліб, а він тобі камінь.
Там вовк не бере, де сам живе.
Такий сторож з вовка при вівцях, як з кози при капусті.
Такий, що і в ступі не влучиш!
Тяжко нести, та шкода кидать.
Ти йому плюй межі очі, а він каже — дощ іде!
Тільки зірок з неба не зніма!
Ти йому про діло, а він тобі про козу білу.
Такий язик, що й на припоні не вдержиш!
Таке говорить, що собака й з маслом не з’їсть!
Треба руки підкладати, а не дарма гелготати.
Треба знати, де що сказати.
Той в бороні, а той в стороні.
Треться, мнеться, — думає, минеться!
Третій день, як лежить, а дев’ятий хліб кінчає.
Тьопай, Мартине, мати ще підкине.
Ти йому — стрижене, а воно тобі — смалене.
Ти йому про Тараса, а він — півтораста.
Так розуміється на справі, як бик на окулярах.
Так то так, та з хати як?
Той сказав на глум, а він узяв на ум.
Танцюй, Мар’яна, поки не викопалась яма!
Танцювати не хочеться, та черевички просяться.
Тоді ціну йому взнаєш, як його втратиш.
Тямитиме науку до нових віників.
Трапляється, що й по мудрому чорт катається.
Треба, як п’ятого колеса до воза!
Так потрібно, як діра в мості!
Трясе цап бороду, бо так звик змолоду.
Товчеться, як Марко в пеклі!
Тікав від диму, та впав у вогонь.
Так його люблять, як собаки старця.
Таке слизьке, що й двома руками не вдержиш.
Такий тупий ніж, що й киселю не ріже!
Так біжить, аж земля дрижить.
Так чи не так, а перетакувати нема чого.
Тримається, як блоха кожуха.
Тримай язик за зубами.
Так мені вподобалось, як вовкові весільна пісня.
Так дрижав, що аж употів!
Умілому всяка робота легка.
У кого совісті нема — нема й сорому.
У дитини заболить пальчик, а в матері серце.
Учи сина, як годуєш, бо тоді вже не навчиш, як тебе годуватиме.
У Сірка очей позича.
Уміє він з чорного біле зробити.
Узявся за гуж — не кажи, що не дуж.
У чужу душу не влізеш.
У кого що болить, той про те й говорить.
У тебе розуму багато, та вдома не ночує.
Уміла готувати, та не вміла подавати.
У сусіда розуму не позичиш.
Усякому на старість розуму додасться.
Учись змолоду — пригодиться на старість.
Учений іде, а неук слідом спотикається.
У дурного хазяїна й колесо з воза украдуть.
У доброго коня верстви не довгі.
У кого дочок сім — то й щастя всім, а у мене одна — та й щастя нема.
У ворожки лікуватись — без здоров’я залишатись.
Улесливий чоловік схожий на кішку: спереду ласкає, а ззаду кусає.
У вічі — як лис, а поза очі — як біс.
У кого серце вовче, той їсть, кого схоче.
Учений шпак говорить всяк.
У нього стільки правди, як у кози хвоста.
У п’яниці коли не під очима синє, так плечі в глині.
Умів красти — умій і очима лупать!
У страха очі великі.
У заздрості на все великі очі.
У чужій руці завжди шматок більший.
У нашому полку чортма толку.
У дурного півня — дурна й пісня.
У нього грошей, як у жаби пір’я.
Умій сказати, умій і змовчати.
У кого є ненька, у того й голівка гладенька.
Ускочив, як жаба в жар.
Федоту не страшна ніяка робота.
Фрукти самі себе хвалять.
Федора має свої одговори.
Федорові — пряжа, а комусь пропажа!
Феся казала — обійдеться.
Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.
Хто що вміє, те і діє.
Хто працює, той і врожай збирає.
Хто спішить, той двічі робить.
Хотів зробити спішно, а вийшло смішно.
Хто діло робить, а хто гави ловить.
Хто любить трудиться, тому без діла не сидиться.
Хто не сіє, той не жне.
Хто рано підводиться, за тим і діло водиться.
Хто рано встає, тому Бог дає.
Хочеш троянду зірвати — не бійся колючок.
Хто нічого не робить, той ніколи не має часу.
Хвальби — повнії торби, а в торбі нема нічого!
Хто багато обіцяє, той рідко слово дотримує.
Хвалькові не щастить.
Хвалять — не гордись, учать — не гнівайся.
Хвалились, хвалились — та під гору і звалились.
Хліб-сіль їж, а правду ріж.
Хто з правдою зрідниться, той і грому не боїться.
Хто любить лише себе, того люди не люблять.
Хто людей питає, той і розум має.
Хитрого од лукавого не відрізниш.
Хитрий, як лисиця.
Хвалько — пуста людина.
Хто ледащо, тому їсти нема що.
Хто пізно встає, тому хліба не стає.
Хороша чутка далеко чутна.
Хто в роботі, той і в турботі.
Хто робить кревно, той ходить певно.
Хто багато робить, той і багато знає.
Хто що знає, тим і хліб заробляє.
Хороший рибак по кльову мусить знати, як рибку звати.
Хто хоче багато знати, тому треба мало спати.
Хто вчиться змолоду, не зазнає на старість голоду.
Хто знання має, той і мур зламає.
Хату руки держать.
Хліб усьому голова.
Хоч у курені, аби до серця мені.
Хоч борщ без сала, аби душа пристала.
Хто кого любить, той того й голубить.
Хто п’яницю полюбить, той вік собі згубить.
Хороша, хоч води з лиця напийся.
Хто дітям потаче, той сам плаче.
Хочеш зятечка придбати — мусиш з хати утікати.
Хвалить, як медом мастить.
Хитрує, як собака за вечерею.
Хто під ким яму копає, той у неї сам попадає.
Хитрощами недовго проживеш.
Хто не додержує свого слова, той сам себе зневажає.
Хоч голий, зате в поясі.
Хто багато говорить, той мало творить.
Хто рад обіцяти, той не має охоти дати.
Хто діло робить, а хто гави ловить.
Ховається від роботи, як собака від мух.
Хочеш їсти калачі, то не сиди на печі.
Хто літом ледарює, той узимку голодує.
Хто змолоду балує, той під старість старцює.
Хліб на ноги ставить, а горілка з ніг валить.
Хто сміється, тому не минеться.
Хоч кума, але чортом дивиться.
Хоч не нагодувати, аби запрохати.
Хоч маленький, зате кусючий.
Хоч мене в гості не звуть, та я знаю, де живуть.
Хоч помирає, а всё-таки пальцем киває.
Хоч гірше, аби інше.
Хоч того самого, аби в іншу миску.
Хоч не тільна, то телись.
Хоч не в лад, та широко ступає.
Хотів минути пень, а наїхав на колоду.
Хто в ліс, а хто по дрова поліз.
Хоч у голові пусто, аби грошей густо.
Хоч вдача гаряча, та розум дурний.
Хоч річка й невеличка, а береги ламає.
Хто опарився на окропі, той і холодну воду студить.
Хоч ганьба очі не виїсть, але не дає між люди показатися.
Хто як постеле, так і спатиме.
Хто пізно ходить, той сам собі шкодить.
Хто не має, той не губить.
Хочеться, як голому на вулицю.
Хоч ти іди в ліс по дрова, а я буду дома, хоч я буду дома, а ти йди в ліс по дрова.
Хитро, мудро, не великим коштом.
Хапало в хапиці, хапиця — по пиці.
Хороша пісня, коли б трохи довша.
Хапай, бабо, решетом сонце.
Цвітуть наші діти, як пишнії квіти.
Цяця, цяця — та в кишеню!
Це тоді буде, як рак свисне.
Це буде, як на долоні волосся виросте.
Цап — не скотина, зять — не людина, а невістка — чужа кістка.
Це йому й за вухом не свербить.
Це було за короля Горошка, як було людей трошки.
Цілий день байдики б’є.
Це ті пани, що в самоварі куліш варять.
Цап і вовк — один толк.
Це мухи коня з’їли, а вовк лише помагав.
Чесне діло роби сміло.
Чия відвага, того й перевага.
Чим хвалитись своєю силою, краще слабшим поможи.
Чисті черевики швидше ходять.
Чим багаті, тим і раді.
Чорт чорту ока не виколе.
Часто так буває: один вину свою на іншого звертає.
Чув дзвін, та не знає, звідки він!
Чи хліб, чи пиріг, аби повен живіт.
Черево — не дерево: роздасться.
Чоловік розуму вчиться цілий вік.
Чого Iвась не навчиться, того й Iван не буде знати.
Чого не доглянеш очима, за те відповіси плечима.
Чиє весілля, того й музики.
Чужим пивом весілля не одбудеш.
Чоловік та жінка — одна спілка.
Червоне яблучко, та всередині черв’ячок.
Чорну душу милом не відмиєш.
Через одну погану вівцю отара пропадає.
Чиє навчяло б, а твоє мовчало б!
Чим більше кицьку гладиш, тим вона вище горб піднімає.
Чим більше насолить сусіду, як не язиком?
Чисто бреше, що й віяти не треба.
Чхали, чхали, — та на степу й ночували.
Чужі гріхи перед очима, а свої — за плечима.
Чуже бачить під лісом, а свого не бачить під носом.
Чекав дід на обід, без вечері спати ліг.
Чепурненька, як мазничка.
Чи так, чи інак, а не буде з риби рак.
Чим мудрий стидається, тим дурний величається.
Чужа душа — темний ліс.
Чим далі в ліс, тим більше дров.
Чорна корова, а біле молоко дає.
Чорт біса і з-під купини бачить.
Чи програв, чи виграв, аби свіжі гроші.
Чужому лихові не смійся.
Чуже лихо за ласощі, а своє за хрін.
Чого навчився, того за плечима не носити.
Чужим добром не збагатієш.
Чужими руками добре гада ловити.
Час на часу не стоїть.
Чого крутишся, як гімно в ополонці?
Чого собі не зичиш, і другому не бажай.
Чуже переступи, та не займай.
Чужий кожух не гріє.
Чорнобрива, як руде теля.
Чоловік у домі — голова, а жінка — душа.
Чоловік без пригоди не проживе.